А он де, під тином, опухла дитина
Голоднеє мре…
І не в однім отім селі,
а скрізь на славній Україні…
Т. Г. Шевченко
Рано чи пізно, але обов’язково кожна людина і весь народ осмислює своє минуле. Наша пам’ять, наша совість вимагає від нас щороку, наприкінці осені гучно дзвонити у Дзвони Пам’яті і Скорботи в шану тих мільйонів наших співвітчизників, які в 1932-1933 роки XX століття були безвинно закатовані голодом.
Двадцять восьмого листопада в літературній вітальні бібліотеки ДПТНЗ «Сумське вище професійне училище будівництва і дизайну» відбулася година-реквієм «Чорна сповідь твоя, Україно», приурочена до роковин жахливих подій тридцятих років на Україні.
Учні гуртожитку підготували історично-літературну композицію «Згадаємо живих і ненароджених»:
«Ми, молоде покоління ХХІ сторіччя, маємо чітко усвідомити причини Голоду 30-х років, встановити історичну правду, донести світові, що Голодомор мав штучний характер і став справжнім геноцидом українського народу».
…Час народжувати і час помирати,
Час руйнувати і час будувати,
Час розкидати каміння і час збирати,
Час мовчати і час говорити…»
З вуст учнів лунали цифри, факти, історична документалістика – шокуюча правда про Голодомор.
Щохвилини гинули 17 людей, щогодини – 1000, щодоби – 25 000. Після «червоної кривавої мітли» в селах стояла моторошна тиша. З географічної карти України зникали цілі села. …Але людей знищували не тільки фізично, помирав дух народу. Радянські кати знали, що саме завдяки селянам впродовж сотень років збереглися, вистояли наші мова, культура, традиції, побут, що саме вони були носіями українства, і тому головний удар голодом був спрямований саме на українське селянство.
А люди біднії в селі,
Неначе злякані ягнята,
Позамикалися у хатах –
Та й мруть…
Село навік замовкло, оніміло,
І кропивою поросло…»
Організатори і ведучі заходу закликали всіх присутніх пам’ятати всіх тих, хто загинув страшною смертю, бо голод торкнувся кожної української родини «Ми постраждали всі, бо кожен втратив частку свого коріння. Тож давайте разом звернемося до нашої історії і вийдемо після цього духовно чистішими, мудрішими, сильнішими. Нехай у мільйонах маленьких вогників поминальних свічок згорить страшний спадок Голодомору».
До уваги присутніх була запропонована книжкова виставка «Пам’ять єднає». Зі сторінок представлених видань – книг, періодичних видань постала жахлива картина знищення української нації, бо голод – це не тільки смерть, а ще й духовна руїна.
Вшанування жертв Голодомору – це воскресіння нашої пам’яті. Пам’ять про знищених і невинно убієнних має об’єднати у великій скорботі всіх, хто любить Україну, незалежно від національності і мови спілкування, віросповідання чи місця проживання – тобто весь український народ.
