Війна… Для когось це – просто слово, а для когось – душевний біль і щем. Знаходячись територіально віддаленими від зони бойових дій, ми маємо щастя лише спостерігати за кровопролитними подіями через скло блакитних екранів, глибоко не впустивши їх до свого серця. А хтось це бачив на власні очі: і громовиці вибухів, і чорні фонтани землі, і вогненно-пекучі спалахи. Хтось розповідав безкінечні життєві історії з буденними перипетіями, казусами і смішними побрехеньками, надіями і планами на майбутнє. А за мить – застиглий погляд, безвільно звішена з носилок рука, як зламане крило. Хтось це бачив – кінець життя? І серце холонуло від незрозумілості і невіри, від жалю і невідомості, що чекала попереду.
11 квітня 2019 року у літературній вітальні бібліотеки ДПТНЗ «Сумське вище професійне училище будівництва і дизайну» відбулася зустріч–презентація фільму «Вірую!!! Слово капелана».
Учні переглянули документальний фільм, присвячений загиблим українським воїнам. Він створений на основі інтерв’ю, архівних відеоматеріалів та фотографій. У ньому відтворені події російсько-української війни, які зокрема пов’язані із загибеллю сумських артилеристів 27-ї реактивної артилерійської бригади. Чотири роки тому їхні життя обірвалися на Луганщині від російських “Смерчів», коли вони боронили нашу незалежність і самостійність.
3 вересня 2014 року під час обстрілу позицій Сумської артилерійської бригади російськими системами залпового вогню „Смерч” поблизу селища Побєда Луганської області було водночас убито 17 українських військовослужбовців.
З великим зацікавленням учні слухали розповіді автора фільму колишнього військового капелана 3-го Батальйону Територіальної Оборони «Воля» міста Львів отця Ореста (Романа Сало) та колишнього військовослужбовця 27-ї Сумської артилерійської бригади Олександра Куришка про героїзм наших воїнів-земляків, які віддали власне життя у протистоянні з агресором, захищаючи рідну землю, не даючи ворогу змоги безжалісно розшматувати Україну.
Кожному з нас потрібно пам’ятати слова В’ячеслава Чорновола, «Дай, Боже, нам любити Україну понад усе сьогодні – маючи, щоб не довелось гірко любити – втративши».
Фільм не залишив байдужим нікого, оскільки порушив такі важливі теми: національної свідомості, гідності, приналежності до української нації, вияву активної життєвої позиції.
Завершився захід закликом до всіх учасників долучити частинку своєї душі до всенародної підтримки наших захисників Вітчизни у важкий для нас час, бути гідними пам’яті тих, хто віддав своє життя за мирне небо над Україною.
У нашій пам’яті ви житимете вічно…
